2021-09-01 Д О Р О Г А Д О М А М И

1

КОЛИ СЕРЦЕ ГОВОРИТЬ
МОВОЮ ЛЮБОВІ
ДО НАЙРІДНІШОЇ ЛЮДИНИ

Стежиною серця до тебе вертаюсь,
На коліна я стану й вклонюся землі.
Я знаю, ти, мамо, ще на мене чекаєш
З рушником вишиваним у своєму вікні.

                          Євгенія ШАЛАТА

 

* * *
ДРОГОБИЧ – м. ТЕРНІ (Італія)

 

СПЕЦВИПУСК.


Журналіст «Франкової землі»
у діалозі з Євгенією ШАЛАТОЮ –

поеткою, письменницею, художницею,
суспільно-громадською діячкою,
автор року «Франкова земля-2018»

(номінація «Автор «Франкової землі» за межами України»). 

 

* *
Із вступної статті Й. ФИШТИКА
до книжки Є. ШАЛАТИ «Стежиною до матері»:

 

СОНЦЕ

НА КОЛЮЧІЙ СТЕРНІ

Ось так чекано, з небес Мрії, впало сонце на колючу стерню,
по якій з відкритим серцем ступає з досвідку Євгенія Шалата.

Поетка і художниця, жінка, яка в пуп’янку польової квітки
бачить світ, у якому «пахне дика м’ята, а лелека милосердно
скликає своїх діток до родинного гнізда…»

Метафора в Є. Шалати, як блискавка, що пронизує світ
від її родинної колиски до нинішньої італійської Терні,
де стиха сідає сонце на нічліг, а серце продовжує розцвітати,
аби назавтра сказати собі і людям: «Відсвіток чорнобривців я віддаю Україні…»
Євгенія Шалата — народна дипломатка.
Авторка милозвучного грона пісень,
в яких любов і відданість матері-Україні
сповиті нервами медового Спаса,
одвічним бажанням, аби люди чули й шанували
нашу волю і свободу у всіх краях світу.

На колючій стороні життя
не завжди при світлих веселкових кольорах.
Ця теза, як голка, животворить у серці авторки
першої проникливої книжки-роздумів
про найважливіші смисли людської присутності на землі.
Ключові рядки у сповідальних роздумах звернені до кожного з нас:

 

Наша рівна й світла лінія тонка

На певному етапі може почорніти.

Крихта хліба, як дрібна сльоза,

В куточку тім, де люди вчаться жити.

Щедрого сонця, росяної снаги, Євгеніє, на світлих стежках Вашої

творчої долі!

<<< Повернутись  

 

Залишити коментар

Blue Captcha Image
Refresh

*

Designed and assembled by IGMA-2012